Focus-Group.. ;D

Купила я собі гарну річ. Вона всім дуже сподобалася, не тільки мені. Купила і повісила в шафу. Через три дні її пожував моль. Засмутилася. Купила нову річ. Через тиждень і від неї залишилися одні «кашу». Дав мені чоловік і на третю, і четверту річ гроші. З цими речами те ж саме сталося. І тут у мене стався нервовий зрив! Чоловік сильно напився. Поки я ходила (дуже сумна) вечеря йому розігрівати - чоловік кудись пропав. Я була впевнена, що з дому він не виходив навіть покурити! Шукала його, шукала.... Нарешті, заглянула в шафку. А він сидить там, тихенько забившись у кут, і каже: «я помщуся цієї тварюки!».

Їду якось в метро. Людей, на подив, небагато було у вагоні. Але одна людина мене привабив. Тобто, він мені навіть встиг набриднути! Всі на мене дивиться і дивиться, дивиться і дивиться, дивиться і дивиться.... І явно не закоханими очима! Я зібралася виходити вже.... І глянула нечайно на його руки. Вони тримали книжку «Як розпізнати відьму?». Я довго сміялася, поки виходила з метро. Невже я так на відьмочку схожа?

У якоїсь лікарні не вистачало місць (ситуація не з рідкісних), людей клали прямо в коридорі. Коридор був довгий і вузький, і тому лікарі називали його ковбасою. Так ось, наводять як-то до лікаря нову пацієнтку: бабусю років 70-ти (в поліклініці їй дали направлення на знімок мозку). 
Після прийому, лікар сказав просту, загалом, фразу: "Робимо знімок мозку і кладемо бабусю в коридор (так як немає вільних місць) ", але тільки на мовою медиків -" Знімаємо череп, і на ковбасу! ". Можна уявити собі реакцію бабульки!