Focus-Group.. ;D

Одна з моїх родичок раптово померла. Я ніколи її не бачив. У неї була чотирирічна дочка. Дівчинку звали Юкі. Батько дівчинки не міг ростити її сам, тому він попросив мою тітку подбати про неї. 

Дівчинка відмовлялася залишатися одна і завжди ходила з тіткою. Це стало справжньою проблемою. Моя тітка нікуди не могла сходити без Юкі. Їй постійно потрібно було приділяти увагу. Навіть власна дочка тітки почала ревнувати її. 

Одного разу, тітка сказала мені, що вона повинна відлучитися з міста на пару днів, і запитала, чи зможу я впоратися з маленькою дівчинкою. Я сказав, що буду няньчитися з нею із задоволенням. Я жив один і був не проти такої компанії. 

Через кілька днів тітка привела Юкі до мене в квартиру. Йдучи, вона відвела дівчинку в сторону і сказала: "Юкі, будь ласка, будь хорошою дівчинкою!" 

Коли тітка пішла, я спробував поговорити з Юкі і пограти з нею в що-небудь, але дівчинка вела себе дуже дивно. У неї був плюшевий ведмедик, якого вона міцно стискала під пахвою і не відпускала його ні на секунду. Вона не посміхалася і не промовила жодного слова. Вона лише тихо сиділа в кутку і дивилася в стіну. Мені стало не по собі. 

Я намагався якось розважити її. Я тільки що купив собі новий цифровий фотоапарат, і вирішив дати Юкі пограти з моєю старою камерою. Її очі загорілися, коли вона побачила камеру. Я показав їй, куди треба натискати, і вона стала ходити по квартирі, фотографуючи все навколо. Її обличчя осяяла широка усмішка. 

Тим вечером, я зрозумів, як важко возитися з Юкі. Всякий раз, коли я намагався вийти з кімнати, вона кричала і плакала, і кликала мене по імені. Я не міг залишити її одну, бо вона відразу починала дуже голосно шуміти. Вона навіть змусила мене взяти її з собою в туалет, і мені довелося пережити кілька незручних моментів. 

Коли підійшов час сну, вона стала відмовлятися, спати в кімнаті для гостей і наполягла, щоб я взяв її з собою в своє ліжко. Я почав читати їй казки і через якийсь час мені вдалося змусити її заснути. саме тоді я помітив дещо на її плюшевому ведмедику. Одна його нога була обвуглена і почорніла, немов її палили. Мені стало цікаво, в чому справа. 

Посеред ночі мене розбудив дивний шум, я повернувся і побачив, що з Юкі щось не те. Тіло маленької дівчинки тремтіло і тріпотіло. Її очі були широко відкриті, зуби стукали один об одного, і сльози текли по її щоках. Я притиснув дівчинку до себе і запитав, що сталося. 

"Вона знову дивиться на мене", - пробурмотіла Юкі. 

"Хто?" - Запитав я здивовано. 

"Темна жінка", - відповіла Юкі. 

Більше вона нічого не сказала. Я намагався пояснити їй, що це всього лише її уява, але вона продовжувала тремтіти і плакати. Мені було потрібно докласти багато зусиль, щоб знову укласти її спати. 

На наступний день, Юкі знову була в прекрасному настрої. Їй сподобалося грати з моєї цифровою камерою. Коли їй прийшов час повертатися додому, я сказав їй, що вона може забрати камеру з собою. Юкі обняла мене. Хоча вона нічого не сказала, я знав, що вона була у нестямі від радості. 

Я привів дівчинку в будинок тітки й затримався там на чашечку чаю​​. Тітка подякувала мене за те, що я посидів з Юкі, і ми якийсь час розмовляли, сидячи за кухонним столом. 

"Бідолаха", - сказала тітка. "Вона не сказала жодного слова відтоді, як померла її мати". 

Я не зміг стримати своєї цікавості. "Як померла мама Юкі?", - запитав я. 

Обличя тітки прийняло дивний вираз. "Вона померла при пожежі ..." 

"А як почалася пожежа?", - Продовжив питати я. 

"Ну ..." моя тітка завагалася, не бажаючи говорити про це. "Це дуже сумна історія. Вона покінчила з собою. Мати Юкі була дуже неврівноваженою жінкою. Вона облила себе бензином і запалила сірник. Вона спалила себе заживо ". 

"О, Боже!" - Вигукнув я. "Який жах!" 

"Так" - сказала тітка. "Її сім'я була в такому шоці, що вирішили приховати справжні обставини її смерті, і видали це за нещасний випадок. На похорон покликали тільки найближчих родичів. Юкі там не було. Вона до цих пір навіть не знає, що її мати померла. Вона думає, що її мама поїхала в довге відрядження. У нас не вистачило сміливості, зізнатися їй у всьому ". 

"Бідна Юкі", - прошепотів я. 

Моя тітка лише сумно кивнула мені. "Бідна Юкі". 

*** 

Через кілька днів ... Юкі померла. 

Тітка спробувала відучити її боятися бути одній. Вона змусила дівчинку спати одній у себе в кімнаті. Незважаючи на крики і плач дівчинки, тітка залишила її в спальні одну і замкнула двері. Вранці вона виявила бездиханне тіло Юкі в ліжку. Бідна дівчинка була мертва. 

Ніхто не міг зрозуміти, що трапилося. Доктор не міг визначити причину смерті. На її тілі не було жодних слідів. дівчинка була абсолютно здорова. Вона просто загадково померла, і ніякого пояснення цьому не було. 

Після похорону я повернувся в будинок тітки. Всі були дуже засмучені. Вона повернула мені цифрову камеру, яку я подарував Юкі. Я взяв її в пам'ять про дівчинку. 

Карта пам'яті була заповнена всякими випадковими знімками, які зробила Юкі. Я став переглядати їх, витираючи з очей сльози. Там були фотографії моєї квартири, фотографії будинку тітки, фотографії квітів, собак, іграшок цукерок ... звичайні, дурні фотографії, які може зробити тільки дитина. 

Так, я дійшов до останньої фотографії, і коли я її побачив, кров застигла в моїх жилах. 

Мої руки затремтіли. 

Мені захотілося кричати, але крик застряг у горлі. 

Таймер на фотографії говорив про те, що ця фотографія була зроблена в ніч, коли померла Юкі. 

Ось остання фотографія, яку зробила бідна дівчинка моєї цифровою камерою: