Focus-Group.. ;D

Я жила в крихітній однокімнатній квартирі і ще не могла знайти собі роботу, тому цілими днями сиділа вдома і прочісувала простори інтернету. І ось я натрапила на вигідну роботу. Так як вона була за кордоном, потрібен був закордонний паспорт. І наступного ж дня я подала документи і пішла у фотоательє. Я піднялася по досить старим східцях до не менш старої будівлі. Я увійшла, в приміщенні було душно і пахло нафталіном. Побачивши милу дівчину-секретаря, попрямувала до неї. 

Цей день був самим звичайним і проходив він так само звичайно, як і попередні дні. Ось уже ніч, і прийшов час лягати спати. Я закрив вікно, тому що починався дощ, і зрідка спалахувала блискавка. Вимкнувши світло, я ліг в ліжко. Через якусь мить я заснув.

Це Ліза. Вона мій друг. Мої мама і тато її не бачать, тому вони кажуть, що вона мій уявний друг. Ліза хороший друг.

Ліза сьогодні зі мною в школі. Я привела її, щоб розповісти і показати її, але місіс Монро розсердилася, бо не могла побачити її. Ліза засмутилася і сховала губку для стирання крейди з дошки.

А як часто ви замислюєтеся про вашого двійника? У дзеркалі. Насправді це не ви. Людина, по той бік від вас, до смерті ненавидить тебе. От уяви: йому щодня доводиться в точності повторювати твої рухи і не тому що ти робиш це спеціально. Ні. Все відбувається само собою. А чи помічав ти колись, як Воно, по той бік від тебе, можливо, відстає, просто не встигає за тобою, буквально на 0,1 секунди. Так, це так. Воно просто не встигає.

А ти коли-небудь звертав увагу як темно за вікном, коли всередині приміщення горить світло? Ось саме про це мене одного разу запитав колега по офісній роботі. Я відповів, що ні, не звертав.

Це досить стара страшна історія, прочитав я її ще в якомусь журналі, і вона мені запам'яталася. Загалом, ось сама історія. Одного вечора я, як звичайно, була вдома з мамою, тато був на роботі допізна.

Сиджу посеред ночі на цьому сайті. І напрошується історія студентських років. Не знаю, правда чи ні. Ми з однокурсником сиділи в парку на лавці, чекали не пам'ятаю вже кого. І він мені розповів один цікавий випадок зі свого життя. Краще буду писати від першої особи.

Містичного зі мною нічого не відбувалося до одного моменту. Можу сказати, що вчилася я не особливо добре і хворіла часто тому, що гуляла в мороз весь час до вечора. Та й в 16 років багато випендрюються, що красиві і без шапки ходять, куртки розстібають, одягаються холодно і я такою ж була. Я за своєї молодості вирішила пожартувати, записати у свій телефон новий номер. Набрала цифру 1 і записала як Бог, зберегла. Відразу зателефонувала, але звичайно такого номера немає і не було.

Я звичайний мешканець Інтернету - веду блог, іноді фанфіки за улюбленими творами пописую, підкоряючись народним віянням навіщось навіть завела акаунти в Твіттері на Facebook - загалом, веду активне інтернет- життя. І ніщо, як звичайно, не віщувало біди, поки одного ранку до мене в ICQ не додалася одна читачка з блогу.

Я пам'ятаю як мама взяла мене на руки, сказавши щоб я ні чого не боялася, як я зробила свої перші кроки, як були мною сказані перші слова, як світ зростав у мене в моїх дитячих очах, і я розуміла що я чимось відрізнялася від всіх. Один з моїх дитячих спогадів, це як у дитинстві мене лікували від страху. Приводили до якоїсь жінки, і вона щось шепотіла наді мною, потім просила задути свічку, надрізала мені палець і щось ще.